Роль Церкви у соціальному та медичному служінні тяжко та безнадійно хворим людям

16На території Донецької єпархії вже одинадцять років розташовано Будинок милосердя на балансі православної парафії УПЦ-КП. В цьому притулку мешкають до ста душ людей похилого віку, інваліди Великої Вітчизняної Війни,  хворі на рак та після інсульту, від яких на жаль відмовились рідні діти та держава. Будинок милосердя знаходиться в чудовому, заповідному місці у селі Греково-Олексндрівка, на березі  річки Грузьський Єланчик у приміщенні колишньої районної лікарні. Обслуговуючий персонал притулку це професійні волонтери, медики, священнослужителі нашої єпархії зі своїми дружинами, а також прості прочани, які у своєму житті перенесли дуже багато горя. На території притулку функціонує підсобне  сільське господарство, є своя хлібопекарня. Будинок милосердя має чотири одиниці спецавтотранспорту. Завдяки Святішому Патріарху Філарету, якій особисто допомагає притулку, приміщення цього благодійного закладу сьогодні має професійне медичне обладнання.
Праця з тяжко хворими, літніми людьми дуже складна і відповідальна. Практично кожен з нас в житті мав гіркий досвід доглядати свого перестарілого батька чи матір. Не завжди  ти отримуєш за свою жертовну, щиру працю та увагу до літньої людини вдячність. Тому в притулку працюють виключно віруючи люди, які розуміють основні християнські цінності, люди, які завжди будуть чутливими до чужого горя, люди які працюють не для вдячності а для вічного життя. Будинок милосердя є унікальним місцем куди приходять за допомогою практично всі соціально незабезпечені категорії населення.  У зимній період навіть приходять люди щоб пережити холод із-за відсутності вугілля. Найскладнішою категорією є приковані до функціонального ліжка та покинуті люди. Практично кожного місяця під двері Будинку милосердя привозять своїх рідних батьків сучасні матеріально забезпечені люди. Ні чим не мотивуючи свій так званий вчинок, вони холоднокровно залишають батьків і далі ніколи не цікавляться їхньою подальшою долею. Дуже часто діти навіть не приїжджають провести своїх рідних батьків в останню путь. А інколи приїжджають вже після похорону тільки для того,щоб взяти свідоцтво про смерть для переоформлення майнового чи земельного сертифіката. Декілька років назад, взимку,  патрульна постова служба привезла молоду повністю сліпу людину,без документів, хвору на синдром ДАУН(а), з обмороженими пальцями на ногах. Коли його, на пів живого почали мити то знайшли на обличчі, голові, на шиї якісь рани, а коли придивились то побачили що це якісь нелюді гасили об його тіло та обличчя  цигарки. Хворих даунизмом називають «сонячними дітьми» - настільки вони добрі і беззахисні.  Хотілось звернути увагу, що державні притулки людей без документів,без пенсій або у яких є діти не приймають. Тим і відрізняється наш благодійний заклад від державних, що ми приймаємо всіх без винятку. Тому Будинок милосердя користується великим авторитетом на Донеччині. Багато хто колись казав неправду про Київський патріархат, але  побачивши  тяжку працю священнослужителів притулку  на благо немічним, самотнім людям повністю змінювали своє ставлення до нашої Церкви.
Дуже багато  літніх людей  і молодих поступало в притулок, які розчарувались у житті та втратили віру в Бога. Тоді наші отці священики читають хворому постійно Закон Божий та Життя Святих, проповідують наставляючи їх у вірі.  Практично кожен мешканець притулку  постійно сповідається та причащається Св. Таїн, а в самий останній момент життя православний священик, тримаючи руку помираючої людини, читає молитви, відпускаючи її гріхи, проводжає у вічність.  На свята приходять привітати наших мешканців діти з недільних та загально освітніх шкіл. З ними теж працює духовенство на рахунок християнського відношення до своїх батьків, виконання 5-ої заповіді.  Неодноразово задаєш сам собі питання: - чому діти та ще й освічені, заможні  відмовляються від свого тата чи мами?  Невже батьки не давали своїм дітям хліба, освіти, грошей? Відповідь дуже проста. Батьки з дитинства давали своїм дітям виключно все крім віри в Бога. Тому дуже важливим є те, що Будинок милосердя відвідують діти. Їм дуже корисно побачити очі покинутого своїми дітьми дідуся чи бабусі, розуміючи що не можна таким чином відноситись до своїх рідних батьків.
В Донецькій єпархії є така традиція, коли приймаємо з інших єпархій духовенство, або готується ставленик до рукоположення, то інколи щоб перевірити людину,(яку зараховуємо у штат єпархії) ми беремо його на тиждень у притулок і за тиждень духовної або фізичної праці з тяжко хворими можна сто відсоткова  побачити, який  це  священик.
Завжди Церква займалась не тільки богослужінням, просвітительською діяльністю, але Вона постійно допомагала немічним, безнадійним, безпритульним… Тому і Христос колись сказав, що «віра без добрих справ мертва». На Україні дуже багато бідних нещасних людей і в той же самий час є матеріально забезпечені й заможні єпархії та парафії. Вважаю, що  кожна така єпархія може зробити у себе подібний благодійний заклад і тим самим допоможе цим людям, а також виконає свій обов’язок перед Господом Богом.
Архієпископ Донецький і Маріупольський СЕРГІЙ

Ви тут: Головна Місіологія Роль Церкви у соціальному та медичному служінні тяжко та безнадійно хворим людям