Місія Церкви у війську

sdХристос Своїм пришестям на землю не тільки приніс людям якісно нове вчення про сенс життя, але і внутрішньо освятив та преобразив це життя у всіх його сферах. Святительську місію Спасителя покликане продовжувати і втілювати у кожному конкретному часі і місці духовенство. І вже з перших часів християнства розпочалася активна місійна діяльність апостолів та інших послідовників Христових. Ця діяльність охоплювала всі сфери державного, громадського і політичного життя Римської імперії. Лунала проповідь і серед військовослужбовців. Приклад у цьому брали із Самого Господа, Який похвально відгукнувся про велику віру сотника Римського війська і зцілив слугу останнього, але жодним словом не обмовився про шкідливість цієї професії (Лк.7,1-10). А Іоан Хреститель звертався до воїнів із такою настановою: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю» (Лк.З: 14).
Зі звичайної любові до Вітчизни і до свого народу випливає та найвища жертовна любов, яка називається самопожертвою. Такій любові найвищу оцінку дав Господь наш Icy с Христос: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би, за друзів своїх» (Ін.15: 13). У дні мирного життя самопожертва християнина має проявлятися в його самовідданій праці, направленій на добро і процвітання Вітчизни та свого народу. У дні лихоліть, небезпеки вона має проявлятися в готовності пожертвувати своїм життям заради спасіння Вітчизни, заради незалежності свого народу. Правда, і в мирний  час  у  постійному  стані   готовності  до  самопожертви  знаходяться

військовослужбовці. Отже, військова служба, як і діяльність людини в будь-якій іншій сфері суспільного життя, благословенна Богом. А тому діяльність священнослужителів повинна широко охоплювати і армію. В силу того, що військові формування мають закритий тип і відповідний контингент, для духовної праці із військовослужбовцями з часом стали призначатися окремі військові священики.
Тому не дивно, що вже з початку XII ст. знаходимо перші дані про наявність військового духовенства на теренах України-Русі. Згідно з літописними даними, під час походу на половців у 1111 р. князь Володимир Мономах поставив священиків, щоб вони їхали попереду війська і співали тропарі та кондаки на честь Чесного Хреста і канони Пресвятій Богородиці.
У козацьку добу нашої історії при козацьких загонах і на Січі постійно перебувало військове духовенство. Вимоги до них були простими, але принциповими: присяга на вірність Запорізькому Кошу, знання Святого Письма, тверезість.
Капеланами на Запорізькій Січі ставали, в основному, ченці Київського Межигірського монастиря. В 1709 — 1734 pp. зв'язок запорізьких козаків із Києво-Межигірським Свято-Преображенським монастирем припинився, оскільки в цей час Січ перебувала під протекцією Кримського хана і Турецького султана.
А службу військових священиків виконували духівники із Константинополя та з Афону. Козацький інститут капеланів був, взагалі, незалежною структурою. Авторитет капеланів серед козаків був надзвичайно великим. їхня роль особливо підсилювалася під час активних бойових дій, визвольних війн. Показовою є участь духовенства у трагічній для України битві під Берестечком в червні 1651 р. Серед козацького табору стояв намет митрополита Коринфського Іоасафа, який разом з афонськими ченцями щоденно відправляв богослужіння у похідній Церкві і благословляв козацьке

військо. В найтяжчі хвилини пастирі залишалися зі своїми духовними дітьми, нерідко розділяли з ними трагічну долю.
Знищивши Запорізьку Січ, Російська імперія ліквідувала і інститут українського військового душпастирства, відродитися якому судилося лише на початку XX ст. Утворення при Петрі І регулярної армії і військово-морського флоту вимагали й призначень все більшої кількості священиків й ієромонахів для релігійного обслуговування армії і флоту. З 1706 року із парафій став збиратися особливий збір - допоміжні гроші для підтримки полкових священиків і флотських ієромонахів. Військовий Устав 1716 р. і Устав морської служби 1720 р. детально описують обов'язки військових священиків. Згідно Указу 1719 р. в армії призначався обер-священик, а на флоті - обер-ієромонах.
Першим таким обер-священиком став Озерецьковський (1758 - 1807 pp.). За його клопотанням імператор Олександр І відкрив спеціальну Духовну семінарію для підготовки військових священиків.
У 1853 р. Священний Синод надав обер-священикам повноваження єпархіальних архієреїв. У 1858 р. звання «обер-священик» було змінено на «головний священик». Згідно із затвердженим імператором «Положенням» 1890 р. головний священик став називатися протопресвітером військово-морського духовенства і в своїй діяльності повинен був опиратися на духовне керівництво влаштоване за зразком єпархіальних консисторій. Його кандидатура висувалася Священним Синодом і затверджувалася імператором. У підпорядкуванні протопресвітера знаходилися всі церкви полків, фортець, військових госпіталів і навчальних закладів.
У зв'язку з важливістю покладених обов'язків посада військових священиків вимагала прискіпливого вибору. Адже для служіння при війську необхідні були священики з високим духовним та інтелектуальним рівнем. А таких священиків підготувати до середини XVIII ст. могли тільки українські школи.
Відродження української держави та армії на початку XX століття дозволили відновити українське військове духовенство. За ініціативою голови

Генерального Військового Комітету Симона Петлюри запроваджено службу українських капеланів. При гетьмані Скоропадському українські Збройні Сили збільшилися, а разом прибавилось і число українських військових духівників. У часи Директорії кожна частина бажала мати свого священика. Українські капелани проводили велику виховну роботу, скріплюючи духовність воїнів.
Служба капеланів існувала і в Українській Галицькій Армії. Польові капелани Галицької Армії вписали окрему сторінку в історію Збройних Сил України. Щира молитва військових священиків додавала життєвої сили всьому галицькому воїнству.
Українські збройні формування періоду II Світової війни, продовжуючи давню традицію, мали у своїх рядах військове духовенство.
Як бачимо, інститут капеланства становить окремий розділ в історії християнської Церкви. Військове духовенство у всі часи зміцнювало релігійну і національну свідомість військовослужбовців. Не раз бувало, що молитва чи сильна патріотична проповідь, скріплюючи дух війська, впливала на його боєздатність.
Українська Православна Церква Київського Патріархату докладає багато зусиль для того, щоб посилити і прискорити процес християнського виховання у Збройних Силах України.
Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (журнал № 17 від 15 грудня 1999 року) було створено Синодальне управління духовно-патріотичного виховання у зв'язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України.
Головою управління був призначений проректор Київської духовної академії протоієрей Димитрій Садов'як.
24 червня 2001 року Управління зареєстровано "Державним комітетом у справах релігій (свідоцтво № 72).
Основним завданням Управління є забезпечення конституційного права особового складу і командування військових частин, військових навчальних

закладів і установ Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів України на свободу совісті та віросповідання; створення здорового психологічного клімату у військових колективах, родинах військовослужбовців; посилення духовно-патріотичного виховання, формування засад моральності та духовності; об'єднання зусиль Війська і Церкви у належному формуванні багатого внутрішнього світу захисника вітчизни та створення позитивної мотивації до військової служби.
З метою якнайкращого вирішення всіх цих завдань Українською Православною Церквою Київського Патріархату було укладено низку спільних угод із керівниками майже всіх силових структур про співпрацю у формуванні патріотичних, культурних та духовних цінностей у військовослужбовців. Це надало змогу військовим священикам відвідувати військові частини для звершення молебнів, проведення лекцій духовно-просвітницького характеру та індивідуальних бесід з віруючими військовослужбовцями.
На даний час у кожній єпархії нашої Церкви створені і плідно працюють осередки духовно-патріотичного виховання.
Управлінням духовно-патріотичного виховання в 2000 році при Київській Духовній Академії були організовані богословські курси для офіцерів Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної митної служби України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, військової прокуратури та інших силових відомств. На цих курсах протягом 2000 - 2003 років пройшли навчання більше 150 офіцерів.
Питання формування та запровадження інституту військових священиків (капеланів) неодноразово обговорювалося на військово-християнських конференціях, семінарах та круглих столах. Не можна не згадати про те, що 18-28     лютого     2003     року     за     ініціативи     Президента     Всеукраїнського

міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства Лисенка Сергія Петровича та за участю військових представників США, військових викладачів від Міноборони, МВС, МНС, прикордонників та інших силових відомств України відбувся навчальний семінар для священиків, які співпрацюють з військовослужбовцями. На семінарі розглядалися питання: організації служби військових капеланів армії США, їх відбір, завдання та проходження служби; актуальні питання військової реформи в Україні; особливості організації виховної роботи в частинах і підрозділах Збройних Сил та інших військових формуваннях України тощо. 35 священиків отримали свідоцтво про закінченню навчального семінару з душпастирської опіки військовослужбовців, а також: сертифікати Міжнародного Червоного Хреста.
У 2005 році побачив світ «Молитовник для воїна» (тираж 3 тисячі примірників), у 2006 році було випущено ще 1 тисяча примірників. Це книжечка невеликого формату (подібними аналогами є різноманітні пам'ятки для воїна), надзвичайно зручна для користування в армійських умовах. Однак найголовніша її перевага полягає в чіткому роз'ясненні зв'язків між Церквою і військом - двома інституціями, що традиційно мають найбільшу народну довіру. Після розповсюдження Молитовника у Збройних Силах та інших військових формуваннях до Управління надійшли добрі відгуки від військовослужбовців, а також побажання про збільшення тиражу.
Важливою подією став прийом у Міністерстві оборони України 22 грудня 2005 року представників християнських релігійних організацій, діючих в Україні згідно з чинним законодавством.
На прийом були запрошені та приймали участь Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, голова Синодального управління духовно-патріотичного виховання протоієрей Димитрій Садов'як та його заступник Ігор Шпитяк.
Від Міністерства оборони України в заході брали участь: Міністр оборони Анатолій Гриценко, заступник Міністра оборони Володимир Пасько,

директор Департаменту гуманітарного, соціального розвитку та інформаційної політики Міністерства оборони Ілля Тищенко, інші посадові особи Міноборони та Генерального штабу Збройних Сил України.
Виконуючи вимоги Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2005 року № 356 «Про додаткові заходи щодо залучення громадян до участі в управлінні державними справами», особисто Міністр оборони України Анатолій Гриценко та інші посадові особи Міністерства під час прийому ще раз підтвердили своє прагнення, базуючись на найкращих прикладах історії і традицій українського війська, у подальшому покращенні співпраці та взаємодії християнських церков України різних релігійних віросповідань із Міністерством оборони України в напрямі військово-патріотичного і духовного виховання військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, зміцнення їх патріотичного духу та морального здоров'я. Це питання знайшло повне порозуміння і серед представників християнських релігійних організацій, присутніх на прийомі.
Під час живої дискусії Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет висловив своє бачення окремих проблемних сторін цього важливого питання і вніс конкретні пропозиції, які в подальшому були надані Міністру оборони України в письмовому вигляді.
Важливим документом за підсумками зустрічі стала директива Міністра оборони України від 21.04.2006 року № Д-25 «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України», в якій також було враховано пропозиції представників християнських релігійних організацій, присутніх на прийомі.
Цей нормативно-правовий документ став першим щодо діяльності священиків у Збройних Силах України.
Після цього зустрічі і наради між Міністерством оборони України та Церквою стали відбуватися часто. Прикладом і наслідком таких консультацій стало укладення   10 листопада 2008  року Меморандуму про  співпрацю у

справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України,
який підписали представники Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви (у єдності з Московським Патріархатом), Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви, Української Автикефальної Православної Церкви, Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів та Духовного управління мусульман України. Від імені керівництва Міноборони документ підписав заступник Міністра Володимир Діброва.
У Меморандумі, зокрема, зазначається, що сторони, розглянувши на спільному засіданні питання щодо можливості активізації військово-церковних відносин шляхом, заявляють наміри про спільні дії.
20 березня 2009 року Міністр оборони України Юрій Єхануров підписав наказ «Про затвердження Положення про Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України». Зазначене положення затверджено з метою налагодження тісної співпраці Міністерства оборони України з українськими Церквами та релігійними організаціями для задоволення релігійних потреб військовослужбовців, духовного, морально-естетичного, військово-патріотичного виховання особового складу Збройних Сил України.
Вже 29 квітня 2009 року в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України у Києві відбулось установче засідання Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Засідання пройшло за участю заступника Міністра оборони України Володимира Діброви.
Постійними членами Ради від нашої Церкви були затверджені: голова Синодального управління духовно-патріотичного виховання у зв'язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України протоієрей Димитрій Садов'як та його заступник Ігор Шпитяк.
Участь представників Синодального управління духовно-патріотичного виховання у таких важливих заходах свідчить про набутий ними авторитет

серед військовослужбовців та працівників силових структур та правоохоронних органів.
Нині триває робота над ухваленням єдиної Концепції душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України.

***
Вже близько двадцяти років у різних країнах світу відбуваються міжнародні конференції командирів військових священиків-капеланів.
Вперше Українська Православна Церква Київського Патріархату на подібні заходи була запрошена у 2006 році. У місті Гарміш (Німеччина) з 13 по 17 лютого проходила XVII Міжнародна конференція командирів військових капеланів. Тема конференції: «Релігія у війську сьогодні: різноманітність, свобода та толерантність». Представляв УПЦ Київського Патріархату голова Синодального управління духовно-патріотичного виховання прот. Димитрій Садов'як.
На конференцію були запрошені та взяли участь представники 33 країн світу, з них, російськомовних - 7 країн, які брали участь у круглому столі.
Під час проведення круглого столу протоієреєм Димитрієм присутнім була надана інформація про діяльність Синодального управління духовно-патріотичного виховання у зв'язках із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями України.
З того часу протоієрей Димитрій - постійний представник нашої Церкви на міжнародних військових конференціях.
Так, з 5 по 9 лютого 2007 р в м. Оттава (Канада) відбулася XVIII Міжнародна конференція головних військових капеланів Збройних Сил країн-членів НАТО. Тема конференції: «Знаходження духовного змісту в різноманітності наших народів: відображення у житті військових». Під час конференції учасники мали змогу відвідати Парламент, бути присутніми на його засіданні, а також Народний музей Канади.
Наймасштабнішою стала конференція 2009 року - вперше в її роботі взяли участь близько 150 делегатів зі сто двадцяти країн світу. Таким чином, з 1

по 6 лютого 2009 року в Кейптауні (Південно-Африканська Республіка) була організована Перша міжнародна конференція командирів військових священиків світу. Тема конференції: «Роль капеланства у врегулюванні та відновленні у постконфліктній відбудові».
Слід зазначити, що кожна сесія конференції починалася молитвою. Враховуючи те, що в роботі з'їзду взяли участь представники десятків Церков та деномінацій, було цікаво продумано саме проведення цієї молитви: звучала класична музика, на великих плазмових моніторах показували моменти нелегкого військового служіння, Божого Промислу над світом і людиною. Все це саме налаштовувало до особистих побожних роздумів та молитви у мовчанні.
Хоча це була Перша конференція командирів військових священиків світу, проте одноголосно учасниками з'їзду була затверджена необхідність проведення постійних чергових світових конференцій кожних чотири роки.
Також,   не   можна   обійти   питання,   що   стосується   систематичного навчання   військовослужбовців   і   працівників  усіх   силових   відомств   за
курсами «Історії Православної Церкви» та «Християнської етики». Так, неодноразово за домовленістю з Міноборони ці заняття проводилися з керівниками груп гуманітарної підготовки та військовослужбовцями і працівниками Збройних Сил в Університеті Українознавства в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України. Прикладом є й проведення занять в Управлінні державної охорони України - протоієреєм Димитрієм Садов'яком; Департаменті охорони метрополітену Внутрішніх військ України -протоієреєм Тарасом Мельником; Військовій службі правопорядку (комендатурі м. Києва) - протоієреєм Костянтином Лозінським, тощо.

http://www.kievpatrarmy.org.ua. На даному інтернет-представництві можна ознайомитися зі Статутом Управління, Спільними угодами про взаємовідносини між УПЦ Київського Патріархату та силовими структурами України; дізнатися про поточні новини й діяльність Синодального управління в регіонах України; прочитати статті про роль священика у війську, про історію капеланства та його роль у формуванні релігійно-моральної свідомості військовослужбовців та про Церкву і військо в Україні. Сайт вміщує низку світлин, які наочно висвітлюють діяльність Управління.

Ми розуміємо, що всі ці заходи є лише початком великої і копіткої діяльності в справі духовно-патріотичного виховання українських воїнів. Тому

проситимемо Бога, аби Він і надалі благословляв і зміцнював військових священиків у цій життєво необхідній для держави і народу праці.
Враховуючи все вищевикладене, напрошується запитання: чи важлива ця робота для військовослужбовців та всього особового складу Збройних Сил, інших військових формувань і правоохоронних органів України, а також: членів їх сімей?
І відповідь на це запитання може бути тільки одна - так!
Цей висновок підтверджується як висловлюваннями самих віруючих так і рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів, а саме:
•    досвід   останніх  років   переконливо  доводить,   що   споживацька культура, яка так активно і цілеспрямовано насаджується сьогодні, здатна  прищепити  громадянам  лише  одну  любов  -  любов  до матеріальних благ. І тут патріотизму і відданості в служінні своєму народові   місця   вже   не   залишається.   Досвідчені   офіцери,   як безпосередні командири й начальники, добре знають,  наскільки сильно негативні явища нашого буття відображаються в свідомості юнаків призовного віку. А сьогодні вже цей негативізм торкнувся й
курсантів військових навчальних закладів та молодих офіцерів.
Тому    справа    духовно-патріотичного    виховання військовослужбовців - це не лише завдання Збройних Сил, інших військових формувань та Церкви, це справа загальнодержавного значення, першочергова для всіх державних інституцій;
•    законодавча   база,   яка   б   регламентувала   сьогодні   в   Україні
взаємозв'язок Церква - Військо, командир — військовослужбовець — священик (з врахуванням реальної поліконфесійності в Україні), дуже   недосконала,   якщо    не   сказати   ще    гірше   -   відсутня.
Підтвердженням цьому є такий приклад, що згідно з конституціями багатьох провідних держав світу Церква відділена від держави, але це не є перешкодою мати у своїх арміях капеланів, які виконують свою місію в арміях цих країн та одержують грошове утримання з державних бюджетів,  а також вся їх діяльність регламентована відповідним законодавством;
•    з ліквідацією старої ідеології нової, яка б була спрямована на духовно-патріотичне    відродження    української    нації,    ще    не створено. Ці ж проблеми, в першу чергу, зачепили й армію. В Збройних Силах та інших військових формуваннях були ліквідовані старі політоргани, значно скорочені структури виховної роботи, в наслідок чого, військовослужбовець залишився сам на сам зі своїми духовними   проблемами,   психологічними   стресами,   суспільно-політичною малограмотністю. І як наслідок — небажання служити в армії (ухилення від військової служби), значне збільшення кількості порушень військової дисципліни та правопорядку, самогубств серед військових, застосувань зброї до співслужбовців, зловживань своїм службовим становищем тощо;
•    також    слід    зазначити,    що    Православна    Церква    однозначно заперечує негативне ставлення до військової служби ряду конфесій, що    називають    себе    християнськими.    Це    виявляє    не    лише відірваність від життя свого народу, але й прямо суперечить духу євангельського   вчення,   яке   треба   розуміти,   що   захист   своєї Батьківщини й свого народу від ворога є високою християнською мораллю   кожного   громадянина   здорового    суспільства.    Тому військова служба,  побудована на засадах християнської моралі, буде   неперевершеною   силою   за   своїм   духом   і   патріотичним настроєм.
Саме тому, виходячи з вищезазначених деяких об'єктивних і суб'єктивних причин, духовенство завжди було присутнім у війську впродовж усієї історії нашого народу. Тоді як гіркі плоди виховання армії на основі зведеного до вульгарності атеїзму ми пожинаємо ще й досі.
Зважаючи на це, Управління та відділи духовно-патріотичного виховання будували й будують свою роботу з врахуванням реалій сьогодення.
В Українській Православній Церкві є священики, які можуть займатися і вже реально займаються опікою військовослужбовців, працівників Збройних Сил та всіх військових формувань і правоохоронних органів України. Але, головне те, що самі священнослужителі добре це розуміють і усвідомлюють велику відповідальність перед долями багатьох людей у погонах.
Духівники, які приходять до віруючих, стають для них своїми, рідними, отримують серед людей авторитету. Вони викликають повагу та інтерес до Православ'я та історичних і культурних надбань нашого народу, виховують патріотизм та любов до Батьківщини. Священики показують Христову істину не тільки на словах, але й підтверджують її своїм прикладом, закликають до необхідності духовного життя, Молитви, Сповіді, Причастя.
І саме звідси випливає вирішення багатьох проблем, таких як: поваги до ближнього як Божого творіння, чистоти сімейних відносин, належного виховання майбутнього підростаючого покоління та морального вдосконалення людини.
Віримо, що за співдії Всемилосердного Господа інститут військового духовенства стане недалекою реальністю, а праця священика у війську –обов 'язковою необхідністю.

протоієрей Димитрій Садов'як,
доктор богослів 'я,
голова Синодального управління
духовно-патріотичного виховання
у зв'язках із Збройними Силами та іншими
військовими формуваннями України

Ви тут: Головна Місіологія Місія Церкви у війську