Вхід Господній у Єрусалим

1208712707_palm_sundayВ останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А напередодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив Лазаря, який уже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей знало і ввірувало в чудо й чекало приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи. Начальники юдейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити їм, коли Він прибуде в Єрусалим.
Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь сказав учням своїм, що скоро почнуться його страждання. Ось Він разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до цього міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь сказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив'язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв'язуєте?», відкажіть і ому так: «Господь потребує його» .
Вони виконали Його прохання і привели Йому осля. Пославши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім'я Господнє! Цар Ізраїлів!»
Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирні часи. Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Юдеї чекали царя-завойовника, але Христос в'їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі.
Люди гадали, що Ісус Христос прямує до Єрусалима, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?» Люди ж казали: «Цей є Ісус, Пророк із Назарету Галілейського». Коли Він наблизився і місто побачив, то заплакав за ним і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позаставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх»....
І- ввійшов Він у храм і повиганяв торгашів, до них кажучи: «Дім Мій — дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали його.
У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємомо Цвітну, або Вербну неділю, в яку освячують у храмі гілочки з лози або верби і роздають людям.
У нас напровесні починають цвісти лише гілки верби. В інших країнах освячують гілки інших дерев.
Тропар свята: Запевняючи перед Твоїм стражданням загальне воскресіння з мертвих, Лазаря воскресив Ти, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи ознаки перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний Той, Хто йде в Ім'я Господнє.

Початок цього свята відноситься до глибокої древності. Найдревніше свідчення про нього збереглось у повчанні на цей день святителя Мефодія, єп. Патарського (III ст.), також Отців V ст.  святих Іоана Золотоустого, Амвросія Медіоланського, Єпифанія Кіпрського.
Починаючи з VII ст. багато піснеспівців, зокрема: св. Андрій Критський (VІІ ст.), преп. Косма Маюмський, св. Іоан Дамаскін (VІІІ ст.), препп. Федір і Йосип Студити ( ІХ ст.) та ін. – прославили свято піснеспівами, якими Православна Церква і в наш час прославляє це свято.
Звичай святити вербу на теренах української землі дуже старий. Вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь Вьрбьньї». Згадує про вербу і Данило Поломник (2-а пол. XI — поч. XII ст.), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе многого по брегу Іор-данову превисоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадували нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Ви тут: Головна НОВИНИ Вхід Господній у Єрусалим